Visa і Mastercard не банки і не типи карток, а дві конкуруючі платіжні системи. Кожна прокладає технічний маршрут між банком продавця і банком покупця та встановлює правила, за якими банки видають картки. Прийом у терміналах, безконтактна оплата, токенізація в Apple Pay і Google Pay в обох системах влаштовані практично однаково. На вітрині відмінностей майже не видно.
Різниця, яка відчутна гаманцем власника картки, ховається не в логотипі. Вона в маршруті розрахунку за кордоном, у розмірі комісії за конвертацію валют і в тому, який кореспондентський рахунок банк-емітент відкрив для кожної системи. Саме ці три речі варто розібрати окремо, бо в описах банківських сайтів вони зазвичай подані одним абзацом без пояснення механізму.
Дві системи, а не два типи карток
Visa Inc. і Mastercard Incorporated окремі публічні компанії. Вони продають банкам ліцензію на випуск карток під своїм брендом і обробляють транзакції через власну процесингову мережу. Банк-емітент, наприклад monobank чи ПриватБанк, відповідає за випуск картки, кредитний ліміт і кешбек. Платіжна система відповідає лише за маршрут авторизації платежу і курс, за яким конвертується сума в момент розрахунку.
Звідси перший практичний висновок: більшість переваг, які клієнти приписують бренду картки, насправді визначає банк. Безкоштовне обслуговування, підвищений кешбек, страховка подорожей – усе це рішення конкретного банку, а не Visa чи Mastercard. Підтверджує це пряме порівняння тарифів двох карток одного банку різних систем: різниця в комісії за зняття готівки чи в кешбеку в них зазвичай нульова.
Історія систем пояснює, чому вони досі влаштовані як окремі конкуренти, а не одна мережа з двома вивісками. Mastercard виникла 1966 року під назвою Interbank як об’єднання каліфорнійських банків, що вирішили створити спільну альтернативу карткам BankAmericard від Bank of America. Пізніше саме мережа BankAmericard стала платіжною системою Visa. Обидві системи виросли з банківських консорціумів, кожен учасник яких зберіг право самостійно встановлювати тарифи, ліміти й бонуси в межах спільних правил.
Валюта розрахунку: долар у Visa, євро в Mastercard
Технічно кожна платіжна система веде взаєморозрахунки між банками у власній базовій валюті. Для Visa це історично долар США, для Mastercard євро. Банк-емітент відкриває під кожну систему кореспондентський рахунок саме в цій валюті. Через нього проходить конвертація, коли власник картки платить за кордоном у валюті, відмінній від валюти рахунку картки.
Тут варто розвести три поняття, які в популярних текстах постійно змішують. Валюта картки – це валюта, у якій банк веде картковий рахунок і списує кошти: гривня, долар чи євро. Розрахункова валюта платіжної системи – це долар для Visa чи євро для Mastercard, службова величина, яку бачить лише банк. Валюта операції – це валюта, у якій продавець виставив чек. Плутанина цих трьох понять і породжує враження, що Visa і Mastercard якимось чином “працюють” з різними грошима. Насправді власник картки їх узагалі не бачить, окрім як у вигляді курсу в виписці.
Де саме виникає подвійна конвертація
Подвійна конвертація з’являється тоді, коли жодна з двох валют угоди не збігається з розрахунковою валютою системи. Приклад: гривнева картка Visa, покупка в злотих у Польщі. Гривня не долар і злотий не долар, тому банк проводить операцію двома кроками: гривня в долар, потім долар у злотий. Кожен крок додає свою маржу.
Та сама покупка карткою Mastercard пройде аналогічно, бо злотий теж не євро: гривня в євро, потім євро в злотий. Виграш Mastercard над Visa у цьому прикладі відсутній, попри поширену тезу про одну конвертацію в Європі. Реальна перевага Mastercard виникає лише в країнах єврозони. Там платіж напряму конвертується з гривні в євро за один крок, тоді як Visa додає проміжний долар. Для Польщі, Чехії, Угорщини чи Британії, де в обігу не євро і не долар, обидві системи однаково проходять два кроки.
Власний розрахунок: у скільки обходиться зайвий крок
Кожна конвертація додає маржу платіжної системи і банку поверх міжбанківського курсу. Візьмемо умовний приклад, щоб показати сам механізм: маржа одного кроку конвертації становить 1% від суми, і один крок коштує клієнту приблизно 1% переплати. Другий крок нараховує свою маржу вже на суму, збільшену першим кроком. Тому два послідовні кроки по 1% дають не рівно 2%, а (1,01 × 1,01 – 1) ≈ 2,01%. Різниця в 0,01 відсоткового пункту непомітна на дрібній покупці. На переказі в кілька тисяч гривень зайвий крок конвертації – це вже десятки гривень, які йдуть посередникам у ланцюжку розрахунку, не продавцю.
Реальний розмір маржі кожен банк встановлює самостійно і публікує в тарифах на конвертацію валют. Оцінювати вигоду варто за конкретною парою валют і конкретним банком.
Інтерчейндж: комісія, яку клієнт не бачить
Окремо від конвертації існує міжбанківська комісія – інтерчейндж. Її банк-еквайр продавця сплачує банку-емітенту картки за кожну транзакцію. Формально платить продавець, фактично вона закладена в ціну товару. Ставки інтерчейндж встановлюють Visa і Mastercard. В Україні їх додатково регулює меморандум, який Національний банк підписав з обома системами у травні 2021 року, домовившись про поступове зниження ставки до 0,9%.
Клієнту ця цифра прямо не виставляється. Вона впливає на те, чому одні банки пропонують щедрий кешбек за картками однієї системи, а інші за тими самими операціями майже нічого не повертають: різниця у структурі доходу банку-емітента з інтерчейнджу.
Прийом і зняття готівки
За глобальним покриттям терміналів обидві системи практично рівні. Різниця вимірюється частками відсотка точок прийому і помітна хіба що в окремих нішах. У Китаї традиційно сильніше представлена UnionPay, у США локально трапляються термінали лише під одну систему. Це виняток: для типової подорожі Європою чи для оплати онлайн-сервісу різниця в прийомі не є критерієм вибору.
При знятті готівки в банкоматі за кордоном комісію встановлює банк-емітент і банк-власник банкомата. Платіжна система в цьому ланцюжку бере лише фіксовану технічну частку. Обирати картку під зняття готівки варто за тарифом конкретного банку.
Токенізація і захист платежу
Обидві системи підтримують чіп EMV, безконтактний платіж і токенізацію для Apple Pay та Google Pay. Замість номера картки термінал отримує одноразовий токен, який неможливо використати повторно. 3D Secure другої версії, що підтверджує онлайн-платіж кодом чи пушем у застосунку, теж реалізований у обох системах однаково. Технічна різниця в рівні захисту між Visa і Mastercard для звичайного користувача відсутня. Рівень безпеки визначає банк, який або впровадив сучасну автентифікацію, або обмежився мінімумом.
Кешбек і преміальні лінійки належать банку
Програми лояльності, підвищений кешбек у певних категоріях, доступ до бізнес-залів в аеропортах чи страхування подорожей – продукт конкретного банку і конкретного тарифного плану. До самої платіжної системи це відношення не має. У межах однієї системи преміальна картка Visa Infinite чи World Elite Mastercard дає привілеї, недоступні базовій картці тієї ж системи. Порівнювати варто конкретний тариф банку А з конкретним тарифом банку Б: порівняння Visa з Mastercard узагалі нічого не покаже.
Що реально впливає на вибір
Для гривневої зарплатної картки, якою розраховуються переважно в Україні, різниця між системами практично не відчутна. Конвертація не виникає, комісія за обслуговування однакова, прийом однаковий. Різниця стає відчутною для тих, хто регулярно платить чи знімає готівку за кордоном у валюті, відмінній і від гривні, і від валюти рахунку картки. У такому разі варто дивитися не на логотип, а на дві речі. Перша – валюта рахунку картки відносно валюти найчастіших витрат. Друга – тариф конкретного банку за конвертацію: він публікується окремим документом і рідко співпадає в різних банків навіть у межах однієї платіжної системи.
Що лишається не встановленим без звернення до конкретного банку. Точний розмір маржі за конвертацію. Фактичний стан виконання меморандуму про зниження інтерчейнджу станом на поточний момент. І те, чи відкрив саме ваш банк для Mastercard рахунок в євро: технічно можливі й інші варіанти, хоч на практиці українські банки дотримуються стандартної схеми.
